рус укр en Главная Карта сайта Обратная связь

Трансплантологія в Україні: недоліки законодавства та рекомендації з його розвитку (Юридична газета)

Кінець ХХ сторіччя відзначився стрімким розвитком в медицині такого наукового напрямку як трансплантологія. З початку свого формування як науки трансплантологія поставила низку питань біологічного та правового характеру. Необхідність у досконалій правовій базі трансплантології пов’язана передусім із особливим правовим становищем донора і реципієнта, специфікою відносин між ними, яка полягає у рівному праві на життя для кожного з них.
З урахуванням сучасного стану науки і рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я в 1999 році було прийнято Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» (далі по тексту Закон), який визначає умови і порядок застосування трансплантації як спеціального методу лікування, покликаний забезпечувати додержання в Україні прав людини та захист людської гідності при застосуванні трансплантації та здійсненні іншої, пов'язаної з нею діяльності.
Відповідно до ст. 1 Закону трансплантація – спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини.
Трансплантацію як метод лікування застосовують винятково за наявності медичних показань, які визначає консиліум лікарів відповідного закладу охорони здоров’я чи наукової установи, і за умови, що використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або підтримання здоров’я не дає бажаних результатів.
Перелік органів та інших анатомічних матеріалів, придатних для трансплантації, затверджується МОЗ України за погодженням з Академією медичних наук України.
Діяльність, пов’язану із трансплантацією, можуть здійснювати акредитовані в установленому законодавством України порядку державні та комунальні заклади охорони здоров’я і державні наукові установи згідно з переліком, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
На таке медичне втручання необхідна згода об’єктивно інформованого реципієнта чи/та його батьків або інших законних представників. Ця умова необов’язкова лише у невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю реципієнта. Шкода, завдана під час трансплантації донору, має бути меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту.
Однак з моменту вступу Закону в дію, даний Закон викликав гостру дискусію серед трансплантологів як з точки зору теоретичного трактування деяких положень, так і з практичного застосування. Так, зокрема, на думку деяких вчених у вищезазначеному Законі визначені нераціональні умови та порядок вилучення анатомічних матеріалів у померлих осіб. Окремі аспекти зазначеної проблеми досліджували З.Волож, В.Суховерхий, Н.Маргацька, Г.Красновський та інші.
Аналіз останніх публікацій в засобах масової інформації свідчить про загострення проблеми незаконного вилучення і використання трансплантатів, про розповсюдження випадків порушення встановленого законом порядку трансплантації органів та тканин людини.
Деякі провідні українські трансплантологи заперечують можливість подібних злочинів в сфері трансплантологів зважаючи на високу вартість та високотехнологічність таких операцій.
Проте, однією з найрезонансніших останнім часом у нашій державі є проблема дотримання одного з ключових принципів трансплантації, а саме – платності/безоплатності за здійснення цього методу й криміналізації деяких умов його здійснення.
Усі основні міжнародні документи, які регламентують питання трансплантації органів і тканин, передбачають заборону комерціалізації пересадок. Так, у п. 8 Декларації про трансплантацію органів людини (1987), що прийнята Всесвітньою медичною асамблеєю, проголошено: „Засуджується купівля і продаж людських органів для трансплантації”. У Положенні про торгівлю живими органами (1985) зазначено, що Всесвітня медична асоціація засуджує придбання і продаж людських органів для трансплантації. Конвенція про права людини і біомедицину (1996) містить у ст. 21 положення про те, що тіло людини і його частини не повинні бути джерелом отримання фінансової вигоди.
Дані положення знайшли своє відображення і в законодавстві України.
Стаття 18 Закону України „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” закріплює положення, згідно з яким укладення угод, які передбачають купівлю-продаж органів або інших анатомічних матеріалів людини, за винятком кісткового мозку, забороняється і слугує гарантією дотримання цього міжнародно-правового стандарту в національному законодавстві.
Відповідно до ст. 16 Закону, вилучення анатомічних утворень, тканин, їх компонентів та фрагментів у донора-трупа можливе виключно за наявності згоди подружжя або родичів, які проживали з ним до смерті. При цьому взяття анатомічних матеріалів у померлого не повинно призвести до спотворення його тіла.
Правове регулювання відповідальності за вчинення суспільно-небезпечних діянь у сфері донорства та трансплантації здійснюється Кримінальним кодексом України. Однак правові норми кримінального законодавства, які закріплюють відповідальність за порушення права на донорство та трансплантацію, носять відсилочний (бланкетний) характер, тобто містять вказівки на необхідність звернення до правових норм, що регламентують правовий режим реалізації цього права. А тому існуючі неузгодженості у сфері цивільно-правового, сімейного або медично-правового регулювання цих специфічних відносин впливають на рівень ефективності застосування кримінально-правових норм.
Кримінальний кодекс України (далі - КК України) від 1960 року у структурі глави 3 (Злочини проти життя, здоров'я, волі і гідності особи) не містив правових норм, що встановлювали б відповідальність за злочинні порушення у сфері донорства та трансплантації. Однак урахування позитивного іноземного досвіду та положень міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною, серед яких: Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року; Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року, призвело до логічного доповнення вітчизняної кримінально-правової галузі законодавства нормами, що торкались захисту порушеного права на донорство та трансплантацію.
Діюче кримінальне законодавство передбачає наступні склади злочинів у сфері протиправних суспільно-небезпечних діянь проти життя та здоров'я особи: ст. 144 КК України (Насильницьке донорство); ст. 143 КК України (Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини); ст. 141 КК України (Незаконне проведення дослідів над людиною).
У контексті багатьох проблемних питань, пов'язаних із кваліфікацією злочинних діянь, відсутності чіткої криміналістичної характеристики та дієвої методики розслідування цих злочинних посягань виникають також і проблеми кримінально-процесуального характеру. Вони також пов'язані з особою потерпілого у цих злочинах.
У ст. 143 під трансплантацією розуміється спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту (особі для лікування якої застосовується трансплантація) органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини.

Трансплантація здійснюється з порушенням встановленого законом порядку у разі недотримання хоча б однієї із таких умов:
Існує письмова згода об'єктивно поінформованих донора (якщо донором є жива людина) і реципієнта та батьків чи інших законних представників реципієнта, якщо ним є особа віком від 15 до 18 років (щодо реципієнта до 15 років трансплантація здійснюється за згодою його законних представників). Ця умова не є обов'язковою лише у невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю реципієнта.
Є наявними медичні показання (бажаних результатів не може дати використання інших, крім трансплантації, засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров'я хворого), встановлені консиліумом лікарів відповідного закладу охорони здоров'я чи наукової установи.
Завдана при трансплантації шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту.

Незаконними є також:
трансплантація будь-яких органів і тканин, крім тих, що дозволені до трансплантації МОЗ;
проведення трансплантації закладами охорони здоров'я чи науковими установами, які не мають право її проводити;
взяття органів і тканин у таких категорій живих осіб, як неповнолітні, недієздатні, ув'язненні, особи, які страждають на тяжкі психічні розлади, мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров'ю, особи, які раніше вже надали орган або частину органа для трансплантації;
взяття у живого донора іншого гомотрансплантанту, крім одного із парних органів або частини органа чи частини тканини;
інше порушення встановленого порядку трансплантації.

Під вилученням у людини органів чи тканин розуміється процес хірургічного або іншого втручання в організм людини і позбавлення її належного їй органа чи тканини. Наявність родинних генетичних зв'язків між донором і реципієнтом не має значення для кваліфікації злочину.

Торгівля органами або тканинами людини означає укладання угод, що передбачають їх купівлю-продаж, у т.ч. зовнішньоторговельних. Згідно з законодавством України укладання таких угод є незаконним у всіх випадках, крім випадків купівлі-продажу кісткового мозку.

До транснаціональних організацій у ч.5 ст. 143 належать організації, які систематично займаються вилученням у людей шляхом примушування або обману їх органів чи тканин з метою їх трансплантації реципієнтам, які перебувають в інших країнах, та/або міжнародною незаконною торгівлею органами чи тканинами живих чи померлих людей. Заборона розглядати людське тіло і його частини як предмет комерційних операцій є всесвітньо визнаним принципом трансплантації органів і тканин людини, але незаконність стосовно торгівлі вказаними предметами у разі вчинення цих діянь на території України визначається відповідно до законодавства України.

Порушення порядку трансплантації органів і тканин людини може бути умисним і необережним, а вилучення органів і тканин або торгівля ними - лише умисним злочином.

Відповідальними за порушення порядку трансплантації органів і тканини людини, а також за вилучення у людини її органів і тканин можуть бути лише лікарі. Співучасниками цих злочинів (підбурювачами, організаторами, підсобниками) можуть всі осудні особи, що досягай віку шістнадцяти років.

Аналіз положень правових норм, закріплених у ст. 143 КК України, доводить відсутність правового регулювання широкого спектру суспільних відносин (тобто не включення певних суспільних відносин, пов'язаних із забезпеченням права на здоров'я, шляхом проведення трансплантації до змісту об'єкта даного злочину). Як наслідок, виникає ряд питань, пов'язаних з особою потерпілого у цьому злочині.
Крім зазначених випадків, у кримінальному праві не зовсім чітко визначено кримінальну відповідальність за вилучення у померлої особи імплантованих при її житті штучних замінників органів або матеріалів замінників тканин, наприклад, кардіостимуляторів, замінників кісток або кісткової тканини. У такому випадку вилучені матеріали можуть бути використані з метою реімплантації в організм іншої особи. Потерпілими знову ж таки можуть виступати близькі родичі померлого.
Врахування зазначених зауважень повинно сприяти підвищенню ефективності правозастосування норм кримінального законодавства у сфері права на донорство та трансплантацію, що сприятиме і захисту порушених майнових і особистих немайнових прав осіб - учасників кримінального судочинства.
Той факт, що трансплантацію з етапу теоретичних та експериментальних досліджень почали застосувати практично зумовив перед суспільством появу низки правових, медичних та морально-етичних проблем, значна кількість яких на сьогодні ще не вирішена.
Так, італійські дослідники (Х. Де Діос Віал Корреа, Е. Зґречча, Ф. Бах) зазначають, що трансплантація є високоефективним методом лікування багатьох хвороб людини, однак його застосування обмежене через нестачу людських органів і тканин.
Україна не стала винятком. Одним із важливих питань, що вимагає юридичної регламентації, є проблема правового статусу живих донорів при взятті у них гомотрансплантатів.
Умови та порядок взяття гомотрансплантантів у живих донорів регламентовано ст.12 Закону, згідно якої взяття гомотрансплантата (за винятком анатомічних матеріалів, здатних до регенерації) у живого донора допускається у випадках, коли реципієнт і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами (батько, мати, син, дочка, дід, баба, онук, онука, брат, сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця). Відповідно до ст. 13 Закону необхідна наявність добровільної письмової заяви донора про згоду донора на взяття у нього гомотрансплантанта та про свою поінформованість щодо можливих наслідків.
Зазначений перелік осіб є вичерпним, що на практиці зумовлює багато ускладнень при застосуванні даної норми Закону.
Положення статті 12 суттєво обмежує право особи на свободу вибору. Крім того, реалізацією прав донора повинна бути і свобода у виборі реципієнта – можливість допомогти хворій людині, яка потребує орган, з якою донор не має родинних зв’язків.
Однією з особливостей українських сімей – як правило такі сім’ї не є багатодітними. А це значить, що потенційні можливості родинного донорства вкрай обмежені. Тому необхідно розвивати і розширювати можливості живого донорства, а саме перехресного донорства, обміну донорами між сім’ями, які стоять в листі очікування на трансплантацію. Наприклад, в двох сім’ях є реципієнти, яким групи крові донорів із своїх сімей не підходять, а групи крові донорів із іншої сім’ї підходять. Так вони можуть обмінятися донорами, що в медицині отримало назву перехресного донорства.
Тому, на мою думку, основним недоліком даної статті є її недосконалість та обмеженість.
Також вичерпний перелік живих донорів негативно сприймається і вітчизняними трансплантологами, оскільки в екстремальних умовах, дотримання зазначеної вимоги Закону призводить до невиправданої втрати значної частини донорських органів, в зв’язку з чим провідні спеціалісти – трансплантологи України наголошують на необхідності внесення змін до ст. 12 Закону.

Аргументом за необхідності розширити коло осіб – живих донорів є приклад наступної життєвої ситуації.
Хлопчику терміново потрібна операція, всі родичі хлопчика відразу пройшли обстеження. Мати була впевнена, що підійде в якості донора, але в неї і її сестри-близнюка в крові виявили антитіла до гепатиту С. Тобто після трансплантації вони можуть активізуватися в організмі хлопчика і виникне загроза відторгнення пересадженого органа. Батько теж не може бути донором - у нього виявили цукровий діабет .Тоді перевірку пройшли обидві бабусі сина. В однієї виявилася інша група крові, в іншої погані судини.
 У матері є двоюрідний брат, у якого відповідна група крові. Цілком можливо, він міг би стати донором, але його лікарі навіть не стали перевіряти. Адже відповідно до закону "Про трансплантацію", двоюрідні брати і сестри самого пацієнта можуть бути донорами, а от рідні брати і сестри батьків хворої людини вже не мають права віддавати частину печінки для пересадки, хоча вони є кровними родичами цього хлопчика. Лікарі у відповідь розводять руками, аргументуючи, що вони не можуть порушити закон. 
 
Після того, як з'ясувалося, що найближчі родичі не можуть віддати печінку хлопчику, батьки почали шукати можливість пересадки від неспорідненого донора. У багатьох країнах, у тому числі і європейських, існує так зване моральне донорство, коли пацієнтові, що потребує пересадки віддає орган близька по духу людина.
Донором для хлопчика вирішив стати його хрещений батько. Причому він єдиний ідеально підійшов, лікарі не виявили ніяких протипоказань. Хрещений батько самостійно виявив бажання перевіритися в якості можливого донора для хрещеника і сказав, що вчинити так - його моральний обов'язок. Провести пересадку погодилися в бельгійській клініці Сент-Люк, попередньо вивчивши всі дані нашого донора і реципієнта. У Бельгії хрещений батько або мати вважаються близькими родичами своєму хрещеника. Правда, щоб підтвердити зв'язок між людьми на релігійному рівні, потрібно буде пройти обряд хрещення ще й у Бельгії. Тепер для порятунку хлопчика батькам необхідно перерахувати 85 тисяч євро.
 
Вже багато років йдуть розмови про те, що діючий закон "Про трансплантацію" треба змінювати, що він недосконалий, не враховує безліч нюансів. Але все поки залишається на рівні розмов. А трансплантологи відзначають, що до них звертається все більше пацієнтів, які не мають рідних, які могли б стати донорами. Як бути в такій ситуації? 
 
Якщо б у Закон "Про трансплантацію" внесли відповідні зміни, що передбачають подібні ситуації, сім'ї цього хлопчика не довелося би шукати таку величезну суму, щоб їхати на лікування до Бельгії. Хлопчика вже давно змогли б прооперувати в Києві. 

Звернемося до досвіду європейських країн. Так, влада Великобританії маючи намір спростити законодавство, що регулює пересадження донорських тканин і органів, ухвалила закон, що вступив в силу з 1 вересня 2006 року, відповідно до якого, на території Великобританії дозволено пересадження донорських органів, отриманих від людей, що не є родичами реципієнтів і не знайомі з ними.
Слід зазначити, що до цього закону на території Великобританії пересадження донорських органів можна було лише за умови наявності родинного або емоційного зв'язку між донором і реципієнтом.
На думку іноземних експертів,
Відповідно до закону, британці бажаючі віддати свій орган нужденному у трансплантації родичеві або знайомому, але не мають такої можливості через тканеву несумісність, зможуть "помінятися" донорськими органами з іншою парою рідних або близьких людей, що зіштовхнулися з тією же проблемою.
Крім того, цей закон передбачає випадки альтруїстичного донорства, коли донорський орган пересаджується потребуючому операції хворому від зовсім незнайомої людини.
Найбільший вплив новий закон робить на операції по пересадженню нирок, пов'язані з відносно невеликим ризиком для життя й здоров'я донора. Його введення дозволило проводити по 40-50 додаткових операцій по пересадженню нирок у рік.
Італія також дала "зелене світло" трансплантації органів, отриманих від добровольців. Відтепер в Італії можна подарувати нирку в якості благородного жесту, навіть тому, з ким донор не знайомий, за умови, однак, що будуть дотримані деякі правила (абсолютна анонімність і безоплатність дарування), щоб уникнути появи "ринку органів" і перетворення самарянського донорства у "практику" поряд з пересадкою органів, отриманих від трупа або від кровного родича. Таке рішення було схвалене Національним комітетом з біоетики та Вищою радою з охорони здоров'я. Серед передбачених правил: проведення поглиблених психіатричного та психологічного досліджень донорів-самаритян, вивчення мотивів донорства та клінічна оцінка фізичного стану кандидатів у донори. Крім того, донори і пацієнти, що потребують пересадки органів, будуть внесені до спеціального реєстру. При цьому також буде дотримуватися повна анонімність. Традиційний лист очікування, незважаючи на прийняте рішення, буде залишатися пріоритетним.
Враховуючи вищевикладене, стосовно правового статусу живих донорів, пропонується запозичити досвід європейських країн і розширити коло осіб – живих донорів при взятті гомотрансплантанта шляхом внесення відповідних змін до ст.12 Закону. Як наслідок, таке нововведення в данний Закон дозволило б істотно збільшити кількість органів і тканин, узятих у живих донорів. Такі трансплантати менш небезпечні для реципієнта й значно рідше викликають відторгнення. Трансплантація від живого донора зможе не тільки допомогти зменшити термін перебування в списку очікування, але і надати шанс хворим з онкологічними захворюваннями, які можуть вилікуватися шляхом пересадки печінки. Закріплення цього положення дозволить створити передумови для вдосконалення правового регулювання всього процесу трансплантації та максимально реалізувати права донора і реципієнта.
Сьогодні розвиток трансплантології в Україні гальмується через відсутність єдиного державного механізму координації роботи закладів охорони здоров’я, які мають право проводити пересадку донорських органів, та відсутність стандартів, згідно з якими дозволяється лікування хворих шляхом пересадки органів.
Зараз в Україні рівень фінансування закладів охорони здоров’я і державних наукових установ, які мають право проводити діяльність, пов’язану з трансплантацією донорських органів, становить 5-10 відсотків від реальних потреб. Тому виконання прийнятої Урядом Програми дасть змогу реформувати українську трансплантологію, підвищити рівень кваліфікації лікарів, збільшити кількість операцій та зміцнити довіру громадян до трансплантації як методу повернення життя та працездатності людини.
Не менш важливою проблемою є відсутність регламентуючих документів, які б зобов’язували лікувальні заклади інформувати координаційний центр і трансплантаційні центри про наявність потенційних донорів. Прописана в Законі презумпція незгоди (система, яка вимагає дозволу родичів на взяття органів після смерті донора) зменшує можливість використання трупних донорських органів на 80%. Операції зі взяття анатомічних матеріалів у померлих донорів у 2009 році зроблено тільки в Донецьку та Запоріжжі. В той час, як американські лікарі щорічно виконують 10 000 пересадок нирок, 4 000 – печінки, 2 000 – серця.
Причиною для такої різниці може бути законодавче регулювання порядку вилучення органів. На відміну від Іспанії, де після зафіксованої смерті органи можуть буди забрані в будь-кого,  в Україні (в Німеччині також) органи вилучати можуть тільки зі згоди родичів, до яких переходить відповідальність за померлого.
Подібно до Іспанії проводять пересадки органів і в інших країнах, що посідають кращі місця в статистиці, ніж Україна та Німеччина: Португалія, Бельгія, Італія, Австрія, Норвегія та Фінляндія. У Франції та Швеції, де теж роблять більше пересадок, діє так зване інформаційне регулювання: законодавство передбачає "презумпцію згоди", якщо за життя людина не наполягала на протилежному. Інші країни, в яких пересадка органів від померлого може бути тільки за згоди родичів, посідають ще нижчі місця, ніж Німеччина: до них належать Нідерланди, Данія та Греція.
Щодо досвіду коллег-сусідів, то, наприклад, Білорусія, відзначилася законодавчою реформою, де чітко спланувала всі механізми по введенню реєстру хворих, заключила договори між базами забора органів і відділами трансплантації, більше того – запланувала створення національного бланку даних, куди будуть вносити людей, НЕ згодних бути донорами. Тобто, якщо людина за життя не заявила про свою незгоду на взяття органів, після смерті у неї можна взяти будь-який орган для донорства. Білорусія реформувала трансплантологію дуже швидко.
В свою чергу, уряд Філіппін створює загальнонаціональний реєстр потенційних донорів і пропонованих ними для трансплантації людських органів, щоб запобігти незаконній торгівлі. На думку міністра, створення реєстру дозволить збільшити число трансплантацій з використанням органів мертвих донорів.
Таким чином, в першу чергу Україні необхідно вводити презумпцію згоди! Як вже ввели в Білорусії, Молдові та ряд інших країн. А також створити загальнонаціональний реєстр потенційних донорів і пропонованих ними для трансплантації людських органів.
На жаль, у нас є дефіцит трупних донорів. Як вже було зазначено мною у статті вище, не в усіх є живі донори - родичі! Окрім того, навіть якщо родич має бажання допомогти і стати донором, може бути не сумісність тканин донора з пацієнтом і тоді питання про донорство родича зникає. У відділеннях багатьох клінік знаходяться дуже багато пацієнтів, у яких немає родинних донорів. Вони змушені роками перебувати на гемодіалізі в очікуванні органу від трупного донору. Тому необхідно на законодавчому рівні вирішити дану проблему з браком як живих, так і трупних донорів. Зі зростанням кількості пересадок, зросте також і кількість врятованих життів
На Заході вже давно підраховано, що трансплантація обходиться державі дешевше, ніж лікування хворого, що перебуває на гемодіалізі. Статистика свідчить, що зараз на діалізі перебуває 85 чолові на один міліон населення. При цьому середня необхідність в діалізній терапії складає 600-700 чоловік на один міліон, – величезна різниця між фактичною та необхідною кількістю місць. Між іншим, всі, кому діаліз показан, але хто не зміг на нього потрапити своєчасно, будуть швидко вмирати. Безперечно, при таких показниках чисельність населення України зменшується дуже швидко…
Для вирішення даної проблеми пропоную наступні заходи.
Зокрема, ряд країн використовують різноманітні способи стимулювання своїх громадян до участі в програмах трансплантації як посмертних донорів.

Наприклад, у Сінгапурі для тих, хто не заперечує проти вилучення органів після смерті, передбачено у випадку необхідності першочергове надання донорської нирки. В свою чергу ті, хто відмовились від своєї неучасті в програмах трансплантації, отримують доступ до банку донорських нирок через два роки після визнання презумпції згоди.

Члени сім’ї донора органів отримують 50 % знижки на лікування в державних лікарнях протягом 5 років після вилучення органів з тіла їх померло-го родича. Слід зазначити, що прийнятий у Сінгапурі закон про трансплантацію людських органів, який затвердив юридичну модель презумпції згоди, діє виключно для немусульманського населення.

Така система стимулювання відкриває додаткові можливості для забезпечення трансплантології донорськими органами.
Інші країни пропонують виплачувати утримання членам сім’ї посмертного донора для заохочування потенційних донорів або компенсувати родичам покійного витрати на поховання, їх медичне обслуговування, а також знижувати податки для тих, хто за життя надав згоду на використання органів після своєї смерті.

Також, шансів отримати потрібний орган більше, якщо країна є членом мережі з трансплантації. Зараз членами однієї з таких мереж, що має назву "Євротрансплант" є Німеччина, Бельгія, Хорватія, Люксембург, Нідерланди, Австрія та Словенія. Втім, органи можуть передавати і за рамки цієї мережі. Ця норма була введена спеціальною директивою Європейського парламенту 19 травня. Вона також зобов'язує не допускати передачі разом з органом таких вірусів, як ВІЛ та гепатит, а також ракових клітин. Крім цього, ця директива забороняє торгівлю органами.
 
В травні цього року Європейський парламент підтримав директиву про нові стандарти донорства органів людини. За ухвалення нової важливої для тисяч європейців директиви проголосували 643 депутатів, проти - 16, ще 8 утрималися.
Наразі у Європі на пересадку органів очікують 60 000 пацієнтів. При цьому щодня вмирає12 людей, так і не дочекавшись на трансплантацію.
Відповідно до прийнятої директиви, в країнах-членах ЄС будуть визначені спеціальні установи, що відповідають за якість і стандарти безпеки при донорстві та трансплантації людських органів.
Ці нові органи будуть підтверджувати якість роботи організацій з доставки донорських органів і трансплантаційний центрів, а також збирати інформацію про наявність трансплантатів в інших країнах-членах Євросоюзу. Важливо, що ці структури повинні будуть відслідковувати весь шлях трансплантата від донора до пацієнта.
Прийнята директива передбачає зобов’язання країн-членів ЄС забезпечити найвищий захист живих донорів. При цьому донорство мають проводити виключно на добровільній основі і безкоштовно, хоча живі донори мають право отримувати компенсацію.
Саме на цьому аспекті особливо наполягав референт Європарламенту Мирослав Міколашік, який заявив, що саме комерціалізація і фінансовий стимул донорства сприяють нелегальній торгівлі людськими органами, на чому наживаються міжнародні організовані злочинні угрупування.
Для полегшення співробітництва Європейська Комісія планує створити мережу із структур влади, а також збирається сприяти обміну інформацією.
Всі країни Євросоюзу повинні ввести положення директиви у національне законодавство протягом трьох років з моменту вступу в силу.
Що стосується статистики донорства органів людини, то на сьогоднішній день 81% жителів Європи підтримують введення донорської карти, проте поки що їх мають лише 12% бажаючих добровільно пожертвувати свої органи у разі потреби.
Іспанський депутат Андерс Паральо запропонував кожному європейцеві, який виявить бажання стати донором, подавати заявку на це під час подачі документів на оформлення паспорта або прав водія.
І хоча, як відзначають фахівці, кількість донорів, що добровільно вирішили пожертвувати один зі своїх органів, зростає щороку, від 15 до 30% пацієнтів вмирають, так і не дочекавшись своєї черги на трансплантацію.
Кількість донорів органів відрізняється і по країнах: наприклад, в Іспанії на мільйон жителів, у середньому, припадає майже 34 донора, а в Румунії - всього один.
Труднощі існують через різний рівень донорства в країнах ЄС: зокрема, міжнародні організації Eurotransplant і Scandiatransplan обслуговують лише певні країни.
Як зазначено вище, в зоні обслуговування Eurotransplant знаходяться Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Хорватія, Словенія та Німеччина. Шляхом обміну між цими країнами доставляється близько 20% донорських органів, лише 2% вивозиться з зони або ввозиться.
У зону ж Scandiatransplant входять Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія і Швеція.
Не менш важливим засобом вирішення даної проблеми в Україні є підвищення формування позитивної громадської думки стосовно трансплантології та донорства.
Аналіз публікацій у засобах масової інформації та анкетні опитування показали, що громадська думка стосовно трансплантології в Україні або не сформувалась або має негативний характер. Причинами скептичного ставлення суспільства до трансплантологічної хірургії є недостатня чи перекручена інформація, а також недоступність та низька якість лікування. Щодо інформаційного забезпечення, відповідними знаннями не володіють насамперед лікарі. Невиправданим є також недотримання стандартів у діагностиці, лікуванні і профілактиці відторгнення трансплантата, у запобіганні інфекційним та іншим ускладненням після опера-ційного періоду.

Велику роль у формуванні громадської думки щодо трансплантації органів відіграють засоби масової інформації. В українських друкованих виданнях питання трансплантації органів, як правило, подаються у вузькокримінальному «донорському» контексті, наслідком чого і є відмова рідних потенційного донора від органного донорства у випадку його смерті. З іншого боку, до трансплантаційних центрів постійно звертаються дезінформовані громадяни, які бажають продати свої органи.

В Україні формування громадської думки повинно починатися з введенням в навчальний курс нового предмета – трансплантології. У цілому підвищення рівня інформованості лікарів дозволяє й надалі розраховувати на більш зацікавлений підхід і підтримку суміжних спеціалістів трансплантологів.
Хочеться вірити, що Україна на шляху гуманізації суспільства знайде можливості вирішити нагальні проблеми в сфері трансплантології та досягне європейського рівня медичної допомоги хворим.

Старший Партнер
ЮК "Правова гільдія "ВікторіАл"
Алла Пустовіт

Схема проезда

Наши новости


ICQ  ICQ: 412672458; тел.:(044) 384-05-57
Skype  Skype: fantasmogor                                                                 "ООО "Правовая гильдия "ВикториАл"
E-mail  E-mail: lawyer@e-lawyer.com.ua

Скорая юридическая помощь
Дизайн, разработка сайта - Standart